Мабуть в дитинстві читала багато казочок,і тому очікується зустріти справжнього чуйного та доброго лікаря Айболита. Щойно заходиш із вулиці у відділення наших лікарень охоплює неймовірний сум, тривога, розпач, біль...наші установи, на превеликий жаль, подібні на місця позбавлення волі. Сьогодні знову довелось відвідати обласний онкодиспансер. Сірі коридори, позбавлені свіжого повітря кімнати, чорні від болю та страху люди... ідеш коридором у самісінький кінець , чуєш розмови із кожної палати по те, що буде далі; бачиш очі із великим знаком питання: що буде далі? Немає віри, немає надії... Зупиняємося коло дитячої палати. Серед цього відчаю і розпачу дитяча палата. Чи буде прагнути дитина до життя коли довкола неї біль, туга, передчасне очікування смерті? Якій настрій? Яка боротьба за життя? У нашому розумінні лікарня - це лінія життя. Сьогодні хлопчик із села зміг отримати подарунок- ми змогли придбати для нього сенсорний телефон. Наскільки хватить цієї розваги, коли найбільшим його бажанням є стати здоровим. Маленька мрія здійснилась, а велика поки що ні. Він сидів з усміхненими щасливими очима, а мої плакали, тому що це так мало що можливо зробити. Найбільше бажання, і за що просимо молитися кожного з вас, щоб він отримав зцілення від Єдиного й Неперевершеного нашого Небесного Батька, який в змозі дати йому те, що ми не можемо. Любі лікарі, що відчувають батьки, які не змогли відправити свою дитину на лікування за кордон? Дорогі захисники життя чи не варто перетворити ці мертві зони на ниву життя й перемоги. Найперший крок у зцілення - це віра, надихніть її у ваших пацієнтів, перетворіть ці сірі стіни, даруйте ваш професіоналізм, чуйність- тоді в життя дітей, дорослих ввійде життя і хвороба відступить
